Заворожують... дають натхнення... підтримують... дають більшого розуміння.
Мене зрозуміють ті, хто ходить, ті хто не може всидіти сезон в місті!!!
Було нас п'ятеро, і завдячуємо всі Василю Кизимі котрий все організував. Маршрут сам прогульково-мандрівний з Ільців до Ворохти, але які це були дні!!!
Шановні друзі, 16 - 17 листопада були тим періодом коли ми жили як люди, ходили по заморозках, дивились прекрасні краєвиди, дихали найкращим повітрям і їли найсмачнішу їжу.
Шановні друзі, 16 - 17 листопада були тим періодом коли ми жили як люди, ходили по заморозках, дивились прекрасні краєвиди, дихали найкращим повітрям і їли найсмачнішу їжу.
Першого дня ми піднімались на хребет що був паралельним Чорногорі й ішли в своє задоволення весь час бачачи Говерлу. Того дня ми топали із собачкою Жулькою, котра пристала ще в першому селі до нас і була другом гарну добу.
Вдалось взяти кілька вершин йдучи по маркеру червоно - білому, й дійшли до полонини Веснярка де заночували.
Колиба була досить велика і зручна та стояла біля великого хліва в нижній частині полонини. Після смачної ввечері я всіх вигнав на вулицю дивитись на зорі, а сам з Романом Наконечним взялись за фотографування зір та колиби. Бачили б ви те небо!!! Краса безмежна із мільярдами перлин, із всіма сузір'ями та аж сірим Чумацьким шляхом!!!
В такі моменти романтика аж зашкалює:
Яке воно оте кохання?
Оте нестримане бажання,
Невсипуще, невмируще й повне сил.
Оте нестримане бажання,
Невсипуще, невмируще й повне сил.
Не знає виснаженості і міри,
Кричить,бурлить ламає рамки.
Не хоче думать про погане
Залізом сковує переконання
Що все буде чудово, пишно, добре
Й прийде блаженство на віки.
Голодні ми!
Довольні і зачаровані повкладались, а тому, що минулої ночі їхали трьома автобусами в не найкращих умовах - то спали скільки хотіли.
Зранку безмежний заряд енергії дали краєвиди й просто відчуття того що ти людина,ти живеш!
Ходили хребтом, то по снігу то по вжовклій траві й весь час бачили Говерлу зліва. Фото, фото і ще раз фото. Креативили й імпровізували ми із тими знимками хоча й часу було не дуже багато. Спустились були із хребта й переходили річку в брід, ох яке це відчуття!
Недовго ми були на низьких висотах, бо одразу піднімались знову на хребет. Вже в подальшому йшли фіолетово - білим маркуванням та попри старий ПОльсько - Чехословацький кордон, що був позначений стовпчиками. Приблизно о 14 годині зустрілись із двома групами туристів й розізнали про дорогу до Верховини. Після обіднього перекусу рушили в 4рьох годинну дорогу до міста. На одній полонині звернули вправо й попри колибу рушили на спуск чисто в напрямі будинків котрі ледь бачили. Недовго ми ішли вже за світла, зате скільки часу марширували в темряві під зорями. Уявіть тільки, ти йдеш на повному ходу тільки в светрику і зовсім не чуєш 100 літрового наплічника за спиною, над тобою світять зорі а звідусіль дерева дерева й древній ліс. Краса!
Ще величезне захоплення ми мали від споглядання вогнів Верховини в темряві, гори покриті вогняними цяточками - неперевершене видовище!!!
Дійшли ми до автобусної станції, де швиденько сіли на маршрутку до Франика й о 21:15 були в Станіславові.
Уявіть тільки: ми не змогли вибратись із міста ні в Тернопіль ні у Львів. Про ночівлю для нас як пластунів домовлятись не було проблемою, тому зовсім скоро ми були в теплі й ситі сиділи дивились фільм із одним гурточком у станиці.
Тої ночі я спав 2 години бо трішки засидівся із дівчатами, й о восьмій з гаком виїхали до Файного міста, де я мав відкривати фотовиставку в книгарні "Є" свого вишколу із фотографування.
Велике спасибі Марічці, Роману, Арсену й Василю за прекрасні вихідні!
Немає коментарів:
Дописати коментар