А Донбас хоче... Донбас воює.

Так уже в житті сталось, що поїхав волонтером у типове місто Донбасу - Краматорськ. Чули ми усі багато, особливо із теперішніми військовими подіями. Але про совок, що просочився за кожні двері, неможливо знати, треба бачити, відчути, в іншому випадку – не повіриш.

Донбас любить силу

        Ні український народ, ні влада ще не запропонували сильного порядку та міцного сценарію життя. Революція гідності нажаль
не змогла виродити потужного лідера й команду, так само теперішня змінена влада є зав’язана із минулим. Навіть простий хлоп з села, зараз чітко бачить, що теперішня "верхівка" не робить рішучих вчинків, ніяких кардинальних змін, котрі в такій суспільній кризі та важкому становищі просто необхідні. Все відбивається на східній війні, а наслідки криваві. Плюс поламані долі й негаразди на десятки років доброї частини населення.
Так хіба люди, котрі жили в примарній "стабільності", отримуючи немалі зарплати (порівняно із західною Україною), тепер будуть спокійно приймати слабке й знову продажне керівництво? Поки не кажу вже про московську пропаганду…

        До таких висновків мене підводили усі численні розмови, із бабусями, котрим вставляв вікна, чи із бізнесменами, що втратили свої справи. Ні для кого не буде секретом, що східняки, у великій мірі, привикли до того, що їм дають можливість працювати, отримувати зарплату та кажуть як її потратити. Чого тільки варті ностальгії за тисячними робочими місцями на заводах, "когда ты уверен в следующим дне". Привикли щоб підносили, пропонували, чи й заставляли.

        Тож треба робити висновки. Хто ж може запропонувати Донбасу гідний варіант майбутнього, такий котрий би населення "виконувало від дзвінка до дзвінка"? Можливо національна ідея? Можливо "бандерівці"? Котрі, по суті, й диктують своє бачення майбутнього України, тільки от бракує, ще бракує..

Залякане населення

        Навіть у Краматорську, котрий зараз під контролем ЗСУ, люди бояться висловлювати свою чітку позицію, бо "хто його знає, хто прийде далі". У таких словах вся суть, і неважливо, що явно ярі сепаратисти десь переховуються у місті та можуть наїжджати «на сильно патріотичних». Діло вибору кожного, свободи людини. І куди там до захисту права власної думки.

        Тут є розумні люди, але їх вкрай мало, я б сказав критично мало. Мимоволі згадуються аналізи російського суспільства про те, що їхня влада продумано знизила середній рівень культури для легшого керівництва людьми.

Автономія

Не знаю чи актуальна ця тема. Я, та інші мої друзі, котрі були там, схиляються до одного. Розмови: «Почути Донбас», «окремий регіон» і все на той манір – нав’язані кліше інформаційною війною, і нехай грім пальне нас усіх патріотів, якщо ми надто обмежено оцінюємо. І питання закрите.

Віктори "кинули" промислові райони

Місто. 200 тисяч населення, а культурного життя і вдень не знайдеш. Музика, реклама, сервіс – усе …Навіть слід простиг за активними культурними подіями, ні оголошень, ані закинутих закладів. За весь тиждень не було якихось цікавих подій, лиш місцева журналістка пані Віра запланувала повести волонтерів на цікаву виставку. Тай та, у свято кожного громадянина - день міста, була зачинена.
Звичайно, містом прокотилась війна, людям не до того, але ж не видно щоб колись і раніше було.  Феноменально, але скорочена програма святкування дня міста  (у зв’язку із військовими подіями) проходила біля пам’ятника Леніну. Але і то не біда, катастрофа в самому дійстві. Примітивізм зашкалював, і те українське, що висвітлювалось на сцені, швидше відлякувало, аніж несло патріотично-культурне збагачення.

        Мимоволі підкрадається думка: А чи стався б з мене українець в таких умовах? Гадаю треба задуматись кожному галичанину над таким питанням. Чому нема адекватних й цікавих заходів не те що української тематики, а хоч би на українській мові?

        Із часом сам входиш у такий тотальний стан покорності, тебе менше хвилює щось більше ніж побут. Це відчувається, а хто винен?

        Винна перш за все влада, потім кожен громадянин України, бо спершу допустили ту владу до важелів, а потім нічого не зробили на краще.

Тож Віктори віддали Донбас на поталу московській пропаганді, російським новинам, культурі. Наслідки як бачимо – криваві й плачевні.
А могли б … Свідомі українці, патріоти та ідейно-налаштовані мали можливість  приїхати, поспілкуватись, поспівати, зорганізувати кілька концертів етно музики т. д. Провести Всеукраїнські виставки, змагання, з’їзди. Це, нажаль, на майбутнє.

Пахне совком, аж "дах зносить"

Мандруючи Україною, цікаво ловити атмосферу кожного містечка, особливо коли воно має історію поза 300, 500 чи навіть 700 років. Тоді в тебе складається стійке враження про той край та людей, часто через призму місцевої історії, та оповідей старого дідуся. Так і в Краматорську, мимоволі стараєшся вловити особливий смак, але щось мішає. І мучишся, мучишся, аж раптом розумієш чого – «СОВОК».

Місто за величиною як Тернопіль, а бізнесу тут зовсім трішки. Усе прибуткове – під олігархами. Це дико для галичанина чи Києвлянина і давить на мозг – нема виходу.

        Не хотів би перебільшувати, але сірість можна віднайти на вулицях, в одязі людей, і навіть у розмові. Те що бачиш серед людей, житлових районів та способу життя у сумі створює враження: учора Радянський Союз, а сьогодні вже невідомо що, ще й із пост режимним синдромом.

Але те не найгірше, найбільша журба в мисленні людей, плануванні майбутнього та у ступені вільності.

Свідоме населення

        Одностороння оцінка то маразм, обмеженість. Багато змальованого мною власні судження від побаченого, що й розповідаю. Відсоток свідомого населення набагато нижчий ніж в західних регіонах Неньки. Але, як це часто буває – не кількість, а якість.

        Спілкуючись із свідомими патріотами помічаєш, що добра частина із них готова на серйозні вчинки заради своєї позиції. Частина ж з них були уже в полоні... Можна реально глянути на друзів у Львові, Тернополі та Франківську, і дійдеш висновку – коли критично, небагато «стане горою».

        

До нас тягнулись українські патріоти Краматорська, й ми цікаво та приємно проводили час. І гуділи, і дискутували - з користю для усіх.

        Іще кожного «західняка» гризе питання. Чому на Донбасі, люди при вищій зарплатні, живуть гірше ніж громадяни у протилежній стороні України. Так, ціни теж відрізняються, і рівень хабарництва впливає, тай менталітет інший, але де ж дівати ті кошти? Зарплатня таки суттєво вища, проти нашої, грубо 2-ох тисячної. У регіоні  подекуди 80% шахтарі, і вони отримують пенсію побіля 10 тисяч гривень, і це проти «західняцької» 1100 грн. Ціни ж відрізняються на 5-15 %, небільше. То куди витрачаються ті кошти, і чому тоді квартири й побут у людей гірший?

Кажуть люди, що пропиваються, тратять на поїздки до моря чи інший відпочинок.

        То не «наші» гуцули, що копійку до копійки, із латаними шкарпетками ходить, лиш би для сім’ї, та господарки.

І я людина, і він людина, тай батьківщина спільна, але різниця ясна

        У відвертій розмові з чоловіком із Єнакієво, мені нарешті пощастило більше почути про людей та їхню позицію, мислення. За дві години дороги із Слов’янська до Харкова на швидкості поза «сотку», ми встигли немало обговорити, сказати одне одному. Бізнесмен, «раждьонний в СССР» говорив про автономію, а я волонтер, студент, трачу час на допомогу східнякам. Отак і розмовляли, і ніби про одне, але із різними поглядами.

        Мужик не міг усвідомити чому мені здався той Донбас, а я не міг зрозуміти: «Як можна спокійно ставитись до «Путлєра», розуміючи, що він пхає руки в твою країну, у твою домівку. Щоб глибше зрозуміти людей, котрі там живуть, передам його щирі слова: «Я народжений в радянському союзі, і не можу дня прожити щоб не вкрасти, чогось не віджати. Та мене навіть засміють, у іншому випадку. Мені зручно і в кайф, посилати тих диб**ів ДАЇшників, та рішати справи дзвінком...Була стабільність, все крутилось, працювало як могло, але працювало».

  Як обоє недурних людей, ми дійшли згоди у деяких питаннях. А найбільше - на продажній владі. Всієї розмови не опишу, погляди різні, і шкода що на його погляди вплинула Російська пропаганда.

Тож шановні українці, звідки б ми не були. Треба використовувати уроки історії. Поменше тих гетьманів, більше єдності. Хто може – хай веде, а кожен вкладе свою частку й себе. І як казав уродженець півдня та сходу нашої батьківщини – Дмитро Донцов : «Не економічна потужість, а духовна сила нації виведе народ до високого розвитку».

Раджу спробувати для себе зрозуміти ситуацію на Донбасі,

мої відео та цей кліп гурту Дах Дотерс Вам в допомогу: