Життя бурлескне..., це не те слово. Саме вчора, 15го вересня мала закінчитись моя ротація у зоні АТО, вчора я мав вертатись, а сиджу зараз в 4рьох зірковому, Німецькому!, готелі й усвідомлюю всі зміни в мені, моїх планів та пріоритетів за останні півтори місяці.
Мрії збуваються. Ще 2 роки тому я мав бажання мандрувати лише по Україні. Пізніше забажав побачити Європу, але таку серйозну, то є.... країни сильні світу цього - Німеччина, Британія. І ось я тут - не зчувся як ще одна маленька мрія збулась. Бачу якість життя. Дивуюсь рівню організованості людей, і тому як все відшліфовано у праці, відносинах.
Часами себе почуваю таким дядьком грубуватим. Думаю, є ще відгомін військогових місяців, бо дуже чітко нагадуються дошки на котрих смачно спав, та смачнющі сухпайки консерв з галетами. Так цікаво жити. Наповнено.
Порівнювали сьогодні німців і українців. Є що повчитись у цих європейців, разом з тим ми добитись чи не кращих результатів, бо у нас все для цього є. Лиш оце "МИ" повинне бути міцним та самоусвідомленим, тут нам трохи треба добавити, а все інше поправиме стараннями. ))
Превелика подяка Люді Крижановській, за старання для дітей та бажання зробити мені добре діло. Певен, що попереду ще багато вражень, але людяність від Тебе вже при мені. Ти помогла мені вперше відкрити Європу.
Спасибі Інні Волошиній за допомогу із документами, і Юрі Обачу, Христині Шонь за сприяння. Ігору Сироті, Петру Дідулі й Павлу Дідулі за техніку й поради.
Тут важливі: Лука, Вероніка Грищенко, Ярина Винницька, Софія Ковач, Софія Калаш, Ярина Самотіс.
